loader image
- Юна Українка подарувала Бориспільським кінологам «крилату конячку» яка виконує бажання. Днями, співробітники Кінологічного центру поліції Борисполя, які разом із ЗСУ та ТРО боронять рубежі Броварів, отримали цінний подарунок. Про це повідомляє прес-служба Кінологічного центру поліції в Київській області. Для наших відважних воїнів юна українка намалювала ліс, мирне небо та крилату конячку. За словами художниці, лоша здатне виконувати бажання. Варто лише доторкнутися до нього та подумати про те, чого хочеться найбільше. Картину юної мисткині передали на місце дислокації оборонців Берегині-волонтерки, які вже тривалий час докладають надлюдських зусиль аби забезпечувати воїнів усім необхідним. За бажанням авторки витвір потрапив саме до поліцейських кінологів. -
Меню Закрити

Через терни — до зірок!

/ 5. оценок:

Оценок пока нет. Поставьте оценку первым.

Цього року Україна і весь мистецький світ відзначають 110 років від Дня народження всесвітньо відомої художниці Катерини Білокур. Народилася вона 7 грудня 1990 р. у селі Богданівка Яготинського району.

Нещодавно мені випала нагода побувати на батьківщині славетної українки, відвідати музей-садибу, де все своє життя прожила народна майстриня Катерина Білокур. Приємно, що богданівці свято бережуть пам’ять про неї: її ім’ям названо сільську вулицю, а в центрі села, на могилі Катерини Василівни, встановлено пам’ятник, який створив народний художник України Іван Гончар. Сьогодні у Богданівському музеї працюють справжні патріоти Яготинського краю, які з гордістю і любов’ю розповідають про художницю.
Катерина Білокур була унікальною і, водночас, простою сільською дівчиною. Вона дуже любила українську природу, рідну землю і культуру, а найбільше квіти, адже вважала їх очима землі, говорила, що зірвана квітка — це втрачена жіноча доля. Катерина Білокур була переконана, що тільки жива квітка має справжню красу і неповторність. Саме тому і малювала лише з натури. Вона йшла з мольбертом у свій квітник, на поле, у ліс. Богданівці пригадують, що Катря з мольбертом долала понад 30 кілометрів, аби намалювати конвалію!
На чільному місці у садибі Катерини Білокур висять образи, обрамлені рушниками, які вишивала вона сама. Поруч — її портрет: вродлива жінка у вишитій сорочці, корсеті, намисті, з добрими мудрими карими очима, щирою, трохи сумною посмішкою.
Катерина Василівна прожила дуже важке життя: її зовсім не розуміли у рідній хаті, адже батьки вважали, що жінці не годиться займатися малярством. Та до своєї мети — стати художником — вона йшла сміливо і гордо, незважаючи на заборону. Дівчина крала у матері шматок сірого полотна й вуглинку і крадькома малювала, за що й отримувала добрячих стусанів від матері і батька.

До красивої Катрі сваталися парубки, але вона усім відмовляла, бо як тільки мова йшла про те, чи зможе вона бути художником, то ніхто з хлопців її захоплення не підтримував. Вона навіть не ходила на вечорниці, на вулицю, а все нишком малювала. Катерина гарно вишивала і шила одяг, та малювати любила більше за все на світі.
Одного разу батько, не питаючи згоди дочки, призначив сватання. Проти ночі відважна і рішуча дівчина вирішила поїхати на могилу до Тараса Шевченка, хотіла отримати пораду від Кобзаря. Саме у Каневі вона вирішила раз і назавжди: «Я буду художником, хоч одної години, хоч одного дня, хоч на старості літ». Катря повертається додому і просить у батьків пробачення, але від мрії своєї так і не відступила. Дівчині дозволили малювати лише у неділю і тільки після обіду, коли зроблено усю роботу по господарству.
У 24 роки Катерина Білокур хотіла вступити до Миргородського художньо-керамічного технікуму, але її не прийняли, бо вона жодного дня не навчалася у школі.
Мати дуже хвилювалася за дочку, що вона не має своєї сім’ї, і постійно дорікала за це. Одного разу Катря не витерпіла, і як стояла, боса, в одній сорочці, вийшла на вулицю (а був кінець листопада 1934 року) і вирішила піти до річки топитися. Насправді ж вона хотіла налякати матір, щоб та дозволила їй малювати. Але дівчина, простоявши у крижаній воді вище пояса, на все життя застудила ноги, отримала інвалідність II групи. Такою високою ціною Катерина Білокур виборювала право малювати! Сьогодні нам важко збагнути, як у надзвичайно складних умовах сільського життя, коли у хаті замерзала вода, а ноги мерзли навіть у валянках, проста сільська жінка створювала такі шедеври. Мабуть, сам Господь Бог допомагав їй у цьому.

Перше визнання Катерина Білокур отримала напередодні війни, коли відкрилася виставка її робіт у Полтаві. Але усі ті картини загинули у вогні. Після закінчення Другої світової війни творчість Катерини Василівни стає відомою не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Художницю нагороджують грамотами, приймають до Спілки художників України. І лише у 49 років Катерина Василівна вперше побачила і отримала справжній папір для малювання! Звання народної художниці України майстрині присвоїли у 1956 році.
У 1957 році роботи Катерини Білокур експонувалися на виставці у Франції. Їх високо оцінив Пабло Пікассо, назвавши картини геніальними. А в цей час у хаті Білокур замерзала вода…
Зацікавилися творчістю художниці японці, написали лист у радянське посольство, хотіли за власні кошти побудувати школу мистецтв поблизу Богданівки, а Катерину Василівну запросити на деякий час до Японії, щоб вона давала уроки японським дітям. Та керівництво Союзу не допустило цього, про це навіть не повідомили художницю.
Сьогодні у садибі-музеї села Богданівки зберігаються перші картини Катерини Білокур, які дивом збереглися. Це шматки фанери чи дерева, на які селяни ставили відра і посуд; люди навіть не здогадувалися, що то безцінні картини Катерини Білокур. Значна частина робіт нині зберігається у картинній галереї міста Яготина, де колись був маєток Розумовських-Рєпніних, а потім — районна лікарня, у якій 1961 року померла видатна українка.
«Доля випробовує тих, хто надумав дійти якоїсь великої мети, але сильних духом не злякає ніщо. Вони із стиснутими вустами сміливо, уперто і гордо ідуть до поставленої мети. Крок за кроком, все вперед і вперед. І тоді доля нагороджує їх сторицею і відкриває перед ними усі таємниці дійсно прекрасного і неперевершеного мистецтва,» — так не лише писала Катерина Білокур, але й показала на прикладі власного життя.

Лариса Мацюк
Фото автора

джерело: ВІСТІ

Переглядів:: 6
Share on facebook
Share on telegram
Share on twitter
guest
0 коментарiв
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Пароль не введено
*
Генерація паролю
0
Оставьте комментарий! Напишите, что думаете по поводу статьи.x
()
x