loader image
- Юна Українка подарувала Бориспільським кінологам «крилату конячку» яка виконує бажання. Днями, співробітники Кінологічного центру поліції Борисполя, які разом із ЗСУ та ТРО боронять рубежі Броварів, отримали цінний подарунок. Про це повідомляє прес-служба Кінологічного центру поліції в Київській області. Для наших відважних воїнів юна українка намалювала ліс, мирне небо та крилату конячку. За словами художниці, лоша здатне виконувати бажання. Варто лише доторкнутися до нього та подумати про те, чого хочеться найбільше. Картину юної мисткині передали на місце дислокації оборонців Берегині-волонтерки, які вже тривалий час докладають надлюдських зусиль аби забезпечувати воїнів усім необхідним. За бажанням авторки витвір потрапив саме до поліцейських кінологів. -
Menu Close

Громадська рада чи «ручна» громада?

/ 5. оценок:

Оценок пока нет. Поставьте оценку первым.

Так уже повелося, що кожен правитель, навіть удільний князь безплідного клаптика землі, прагне великої влади. В ідеалі — абсолютної. Але на щастя людям і на сум потенційним узурпаторам, ми рухаємося (хоча і повільно) у зворотному від диктатури напрямку. Отже, оголосити себе «повновладним» та «єдино можливим» і особисто вирішувати долю громади вже не вийде — забороняє законодавство, та й люди не дозволять. Тож доводиться застосовувати усіляку хитрість. Наприклад, використати для своїх цілей громадські інституції.

Взяти хоча б ту саму Громадську раду, яка у квітні 2009 року була створена в нашому місті при виконавчому комітеті. Ця Рада складається із представників громадських і релігійних організацій, об’єднань співвласників, представників будинкових та вуличних комітетів, засобів масової інформації. Офіційною метою її існування є, в тому числі, і сприяння впровадженню та дотриманню принципів прозорості і відкритості влади.

Проте відчувши, яким ласим шматком для досягнення своїх особистих політичних цілей Громадська рада, деякі новоявлені політичні спритники вирішили її приручити. Тобто зробити інструментом прийняття необхідних рішень і розповсюдження бажаної інформації.

Яскравою ілюстрацією такого підходу стало засідання Громадської ради, яке відбулося 24 лютого. До порядку денного внесли три питання: звіти про вибори Президента України у місті та про роботу комунальників у зимовий період, а також доповідь про зміни в антикорупційному законодавстві.

Перші два питання, як на мене, несли статистично-звітну інформацію, яку можна було надрукувати і в міській пресі. Проте згодом викрилося, що обидві теми — продумані політичні кроки.

Так, свою доповідь про результати голосування жителів Борисполя на виборах Президента начальник відділу внутрішньої політики Людмила Пасенко фактично перетворила на презентацію партії С. Тігіпка «Сильна Україна». І зрозуміло чому. Адже нещодавно міський осередок цього руху очолив сам міський голова Анатолій Федорчук. Дістались слова захоплення і колишнім колегам мера, які нині представляють у нашому місті «Фронт змін» Арсенія Яценюка. Правда, така «презентація» викликала лише здивування у залі.

Другий акт піару влади вийшов ще менш вдалим. Заступник міського голови Микола Корнійчук у своїй доповіді про роботу комунальних служб міста в зимовий період намагався звинуватити у проблемах міста кого завгодно, тільки аби не визнати власних недоробок. У непрохідних кучугурах і загрозі повені винні, на його думку, колишні Президент, Прем’єр-міністр, депутати Верховної Ради, казначейство і небесні сили, от тільки не виконавчі структури міста.

Але «справжнім героєм» маленького політичного скандалу на засіданні Ради став керівник бориспільських «фронтовиків» Дмитро Радіонов. Хоча сам, здається, цього і не очікував. Чинно зайнявши місце за трибуною, Дмитро Васильович почав «навчати» представників громади, як потрібно критикувати міську владу і як, відповідно, її критикувати не потрібно. І байдуже, що голос Дмитра Радіонова потопав у невдоволеному гулі зали. Адже людям цікавіше було б обговорити нагальні проблеми міста, аніж слухати про теорію громадянського суспільства, яку, до речі, пан Дмитро перекрутив на свій лад. Виступ же свій він завершив відповідним зверненням, яке Громадська рада і повинна була прийняти (за задумом, мабуть, одноголосно). Молодого «фронтовика» підтримала і голова Ради Ганна Михайлюк. Продираючись крізь положення про Громадську раду і здоровий глузд, вона надала зверненню офіційного статусу, хоча за його прийняття проголосувало лише 15 із 35 присутніх на Раді. Але, як-то кажуть: «Коли дуже хочеться…»

Що ж спонукало «фронтовиків», «сильних українців» та «сочуствующіх» за будь-яку ціну протягнути через Громадську раду зазначене звернення?

Чи не та «лопатна акція», якою була ознаменована боротьба за перше крісло у місті (а вона, до речі, неофіційно вже розпочалась), та репортажі, що транслювалися на п’яти всеукраїнських та одному регіональному каналах? За цією подією, цілком можливо, стоїть один з потенційних кандидатів на посаду мера, хоч сама акція, на мій погляд, була проведена досить бездарно.

Але це не головне. У всякому випадку, неефективна акція — це проблема того кандидата, який марно витратив на неї свої гроші.

Головне — в реакції влади на чолі з чинним мером на цю подію. Замість посмішки, яку повинна була викликати ця недолуга політична акція у впевненої в собі влади, вона викликала в неї розгубленість і роздратування.

Чому? Чи не тому, що міський голова і виконавчий комітет дійсно припустилися низки серйозних помилок в організації благоустрою міста, в тому числі і в очищенні його від снігових заметів та льоду?

Чи не в цьому криється намагання влади убезпечити себе від, цитую: «Будь-яких штучних, оплачених, псевдогромадських акцій та політичних провокацій…» У мене, в зв’язку з цим, виникає лише одне запитання: а хто буде вирішувати, яка акція штучна, а яка ні; яка громадська, а яка — псевдогромадська? Хто візьме на себе право визначати, де політична провокація, а де політична акція? Хто? Мер, «Сильна Україна» чи пан Радіонов?

А як же демократія, про яку ви так полюбляєте нам розповідати, товариші-панове? Адже її рівень визначається не лише правом висловлювати свою думку, але й здатністю вислуховувати думку інших; не тільки правом проводити акції на свою підтримку, але й з терпимістю ставитись до проведення відповідних акцій своїх опонентів. Саме це і є ознаками не тільки демократичності суспільства, але й рівня його культури.

Дмитро Соляков, член Громадської ради, депутат міської ради

Переглядів:: 1
Share on facebook
Share on telegram
Share on twitter
guest
0 коментарiв
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Authorisation
*
*
Password generation
0
Оставьте комментарий! Напишите, что думаете по поводу статьи.x
()
x