Вічно гнітюча тиша, котру час від часу розбурхує лише гучне вороняче каркання, разюче відділяє нас від суєти міських вулиць. Це таке собі задзеркалля, за яким панують лише смуток і спогади про рідних, друзів, котрі спливають в образах ще живими, здоровими людьми, які працювали, вчилися, любили… І тоді так хочеться вірити, що є той світ, рай, і що душі мертвих воскресають…
На порозі поминальні дні. Вшануймо ж пам’ять про померлих по-божому, по-людськи.
Смерть під кутом зору церкви
Про це розповідає настоятель Свято-Миколаївського храму Переяславсько-Бориспільської єпархії УПЦ Київського Патріархату отець Микола:
— Скільки про смерть не говори, все одно пізнати її до кінця не можна. Святий Григорій Палама говорить про два види смерті: тілесну й духовну. Перша полягає у відділені душі від тіла, яка оживотворяла його, а друга є відділенням душі від Бога.
Кожен знає, що кладовище – місце святе. Коли ми навідуємо своїх померлих, найкраще, що ми можемо для них зробити, – це помолитися. Можна поставити на могилі паску, крашанки, свічку та прочитати належні молитви. Після Пасхи люди приходять на могили своїх близьких з радісною звісткою про Воскресіння Христове із словами «Христос воскрес!». На жаль, у нас залишилися язичницькі пережитки, коли люди приходять на кладовище їсти й пити на могилах. Треба уникати таких нерозумних дій, і якщо у вас є чим поділитися, краще віддати убогим.
Там свої закони
Знав дідуся з Бориспільського району, якому було за 90 і котрий мріяв, щоб його поховали біля хати, в якій він прожив усе життя, в старому садку. Та чи можуть нині родичі виконати такий заповіт?
Нещодавно, побувавши на Чернігівщині, я помітив у селах декілька таких приватних міні-цвинтарів, розташованих у садку за хатою. Один із них навіть сфотографував.
Але якщо запитати будь-якого можновладця, то він скаже, що хоронити небіжчиків можна лише на відповідно облаштованих комунальних кладовищах. Свої вимоги щодо поховань Держкомітет України з питань комунального господарства сформулював у досить об’ємному документі, який налічує понад сотню пунктів. Ось деякі з них. Площа ділянки для кладовища визначається з розрахунку 0,24 гектара на одну тисячу чоловік населення (у селах – 0,1 га). Довжина могили для дорослого повинна бути не менше двох метрів, ширина – один метр, а глибина – не менше 1,5 метра від поверхні землі до кришки труни. Висота надмогильного горбка – 0,5 метра. Відстань між могилами – не менше одного метра. А загальна площа, відведена для померлого, 5 метрів квадратних. Санітарно-захисна зона повинна бути не менше 300 метрів од житлової забудови.
На їхніх могилах не ставлять хрестів
У Порядку утримання кладовищ Держкомітету України з питань ЖКГ є пункт, котрий говорить, що на міських кладовищах обов’язково повинні бути відведені ділянки для поховання трупів невідомих та самотніх громадян. Є таке місце і в Борисполі. Знаходиться на вулиці Дзержинського за нині діючим Беживським цвинтарем. Про його існування мало хто знає.
— Дехто називає це місце на Беживці цвинтарем бомжів. Але люди гинуть і в ДТП, і в пожежах, тощо, при цім документи в них відсутні. А власне бомжі — нерідко з іменами й прізвищами — теж знаходять притулок на цьому цвинтарі, — зітхає начальник ритуальної служби Бориспільського комунгоспу Віра Козаченко. – На їхніх могилах не ставлять хрестів. Найдешевше поховання обходиться бюджету приблизно в 1200 гривень. Щороку кількість порослих бур’яном могил збільшується на понад три десятки.
Скільки коштує померти
Померти теперечки – надто дороге задоволення. За останні два-три роки шлях людини на той світ подорожчав удвічі. Ось ціни на деякі товари похоронного призначення в одному з ритуальних магазинів Борисполя. Найдешевша домовина, оббита тканиною, — 260 грн, є й по 800 гривень і навіть цілі саркофаги ручної роботи по 8 тисяч грн. Вінки з чорною стрічкою з написом найдешевші — 75-80 грн,дерев’яний хрест – 200 грн, металевий – 250 грн. Покривало – 70 грн. Металева оградка – 2200 грн. Рушник на хрест – 40 грн. Найдешевший мармуровий пам’ятник із портретом і написом – 1800 грн. Металева табличка з портретом – 80 грн. Окрім того, існує ще й пакет ритуальних послуг: катафалк – 300 грн, копання могили – десь 200-250 грн; оркестр, у середньому, близько 400 грн. Послуги священика безплатні, принаймні прайс-листів у церквах не існує. А плата за роботу панотця може бути різною і вважається як пожертва на потреби храму. А ще — поминальна трапеза, котра обходиться в кілька тисяч гривень у залежності від кількості її учасників та меню. До поминального кошторису потрібно включити ще й автобус для супроводжуючих покійного на цвинтар приблизно за 500 грн. А ще в певну суму обійдуться суміжні роботи й оформлення всіляких довідок. Якщо досить грубо підсумувати витрати на останню земну путь померлого, то це буде приблизно 7-8 тисяч грн. За інформацією ритуальної служби Бориспільського комунгоспу, територія поховань на трьох діючих бориспільських цвинтарях щороку збільшується на два гектари. Як повідомили кореспонденту «Вістей» у Бориспільському РАЦСі, за перший квартал цього року (січень – березень) у райцентрі померли 264 громадяни і 172 в районі.
Веселий цвинтар
У румунському селі Сепинца знаходиться незвичайний цвинтар, на який нині сущі люди приходять… повеселитися та посміятися. Місце вічного успіння небіжчиків приваблює туристів із усього світу і називається «Веселий цвинтар». Щоб зайти на нього, потрібно купити квиток. За дозвіл фотографувати – додаткова плата. Прибутки йдуть до загальної сільської казни. Хрести рясніють яскравими барвами, а сам кількагектарний цвинтар нагадує веселий ярмарок. Розважальну атмосферу створюють зображення на надмогильних пам’ятниках. На кожному хресті — своєрідна ікона померлого, намальована у стилі наївного народного малярства. На цих портретах влучно схоплено характер, звички, притаманні небіжчику за його життя. Кажуть, що цвинтарна іронія виховує. Ось, наприклад, рядки з епітафії, викарбуваної під портретом чоловіка, зображеного з пляшкою горілки: «Хто полюбляє горілочку, той зазнає лиха, як і я. Я любив горілку і помер із чаркою в руці.»
Перший розцяцькований надмогильний пам’ятник на цвинтарі встановили в 1935 році. Сільський тесля Стан Петраш, витесуючи хрест на могилу свого родича, оздобив його мотивами традиційного мистецтва та народного гумору. Ідея майстра сподобалась жителям села, і вони почали замовляти у Петраша кольорові хрести на могили своїх рідних. А сам Петраш на могилі своєї тещі придумав і викарбував епітафію, в якій сказано: «Під цим тяжким хрестом лежить моя теща. Не розбудіть її, бо вона мене сварила. І шукайте собі добру тещу, аби ваша доля була краща, ніж моя.» У селі поховальна церемонія проходить суворо за християнським звичаєм з жалобним молебнем у церкві та відспівуванням на цвинтарі. Люди починають тішитися згодом, коли могила стане, як цяцянка. Веселий цвинтар є об’єктом, котрий перебуває під захистом ЮНЕСКО як визначний культурологічний об’єкт світу. Щоліта на цвинтарі проводяться фольклорні фестивалі, на яких співають і танцюють аж до ранку. У цьому румунському селищі люди не бояться слова «смерть». Тут кажуть, що мертві, поховані на Веселому цвинтарі, допомагають живим.
Автор: Володимир БІЛКЕЙ
