Бруталістський ЖК у Трієсті, який називали Алькатрасом, зберігся донині

Бруталістський квартал Мелара в італійському Трієсті, який місцеві охрестили Алькатрасом, не розділив долю подібних проєктів, що їх зносили через занедбаність. Комплекс, розташований за чотири кілометри від центру міста, лишився заселеним і дочекався ревіталізації.

Історія кварталу почалася 1962 року, коли в Італії ухвалили закон, що зобов’язував міста виділяти землю під громадську та соціальну забудову. Трієст обрав схил пагорба в долині Роццол, відкритий до північних вітрів. Над проєктом працювали 29 фахівців на чолі з архітектором Карло Челлі, які надихалися ідеями Ле Корбюзьє, зокрема його монастирем Ле-Туретт.

За проєктом, ділянка мала форму великого квадрата, по периметру якого звели дві Г-подібні секції висотою від семи до 15 поверхів. Вони утворили внутрішнє подвір’я площею понад три гектари — більше за будь-яку міську площу Трієста. У будинках розмістили 648 квартир площею від 45 до 100 квадратних метрів. На рівні землі бетонні колони, розташовані за 15 метрів одна від одної, формують проходи, а надземні галереї сполучають різні частини будівель.

Усередині кварталу передбачили школу, пошту, лікарню, кілька десятків магазинів та двоповерховий підземний гараж. Дитячі майданчики розділили за віковими групами, а частину спільних приміщень навмисне залишили без чіткої функції, щоб мешканці могли облаштовувати їх на власний розсуд.

Будівництво тривало з 1969 до 1982 року, тож початковий задум застарів ще до завершення. Перші мешканці отримали ключі 1979-го, коли магазини ще не працювали, а коридори вели в нікуди. Це одразу сформувало негативне враження, і трієстинці прозвали комплекс Алькатрасом. Найменш затребуваними виявилися довгі темні бетонні галереї-переходи, які задумували як сполучну тканину.

Від самого початку планувалося, що Мелара стане організаційним осередком периферійної забудови. Проте навколо згодом постали нові житлові будинки, ніяк не пов’язані з бруталістським комплексом, що підсилювало його відірваність від міського контексту. У 1980-х квартал сприймали як ознаку бідності та символ провалу масштабних проєктів соціального житла — на кшталт римського Корвіале чи неаполітанського Веле ді Скампіа, який зрештою частково знесли. Мелара ж уникла такої долі: комплекс ремонтували, і він лишався заселеним.

2002 року ATER — спадкоємиця інституту доступного житла, заснованого ще 1902 року, коли Трієст належав Австро-Угорщині, — провела міжнародний конкурс серед архітекторів до 40 років на ідеї ревіталізації внутрішнього подвір’я. У 2016-му Мелара потрапила до національної програми Італії з реновації міських периферій. Трієст отримав 18 мільйонів євро на тактичні втручання в інфраструктуру, пішохідні зв’язки та спільні простори, а асоціація Melart прикрасила коридори муралами.