Як захистити людей на масових заходах під час війни: уроки трагедії на Київщині

24 липня в Бучанському районі на Київщині під час ракетного удару загинули 11 людей, близько сотні дістали поранення. Подія сколихнула громаду й викликала дискусію: чи варто взагалі проводити масові зібрання під час війни?

Організатори з 25-річним досвідом наголошують: відмова від зібрань — не вихід. Щотижня в Україні відбуваються сотні заходів — від оборонних виставок до шкільних свят. Країна не може жити в режимі постійного локдауну, а право збиратися — частина того, що ми захищаємо.

Проблема в іншому: сьогодні безпеку на подіях забезпечують лише удача й сумління організатора. Жодного обов'язкового стандарту немає. Катастрофа, як пояснюють фахівці, майже ніколи не має однієї причини — це каскад дрібних проблем.

У день трагедії тривогу оголосили за кілька хвилин до удару, але значна частина учасників її не почула — на локації не було стабільного зв'язку. Капітального укриття поруч не виявилося, люди побігли в ліс, і наступний приліт застав їх на відкритій місцевості. Чергових медичних бригад на заході не було. Єдиний заїзд лісовою дорогою призвів до того, що пожежні машини й швидкі заблокували одна одну.

Одна з учасниць, яка рятувала поранених, розповіла: у неї було чотири турнікети — і їх не вистачило. Комусь накладали еластичний бинт замість турнікета, комусь пов'язку з власного одягу. Першими вивозити людей до дороги почали іноземні гості на власній роботизованій платформі. Якби на місці чергували медики, щонайменше двоє людей могли б вижити.

Адвокат і ветеран Масі Найєм запропонував запровадити обов'язкове погодження масових заходів (від 50 осіб) з військовою адміністрацією. Це дало б змогу передавати організаторам інформацію про загрози, якою сьогодні володіють лише військові.

Експерти підтримують напрям, але радять уточнити деталі: замість формальної кількості турнікетів враховувати наявність підготовлених медиків і плану евакуації; жорсткість вимог прив'язувати не лише до числа учасників, а й до вразливості локації; поширити стандарт на всі типи подій, а не лише оборонні.

Головний принцип, який пропонують фахівці: місткість події дорівнює місткості укриття, досяжного за час підльоту ракети. Немає укриття на тисячу людей у трьох хвилинах ходи — отже, на події не може бути тисячі людей.

Стандарт має включати сім блоків: обмеження публічності залежно від вразливості локації, наявність капітального укриття, автономну систему оповіщення (незалежну від мобільного зв'язку), два транспортні заїзди, чергові медичні бригади, радіомережу та обов'язкові навчання персоналу.

За часом упровадження стандарту — місяці, а не роки, адже більшість елементів уже існують у розрізнених нормах і практиках відповідальних організаторів. Бракує лише рішення зібрати все в один обов'язковий документ.

Як зазначають у галузі, рефлекторна заборона масових заходів після одного удару працює на того, хто вдарив. Ворог б'є по зібраннях, тому що вони — тканина живої країни. Якщо ми відповімо відмовою від спільного життя, удар досягне мети. Якщо відповімо стандартом, який рахує кожну хвилину до укриття, — це буде відповідь країни, що збирається жити довго.