loader image
- Юна Українка подарувала Бориспільським кінологам «крилату конячку» яка виконує бажання. Днями, співробітники Кінологічного центру поліції Борисполя, які разом із ЗСУ та ТРО боронять рубежі Броварів, отримали цінний подарунок. Про це повідомляє прес-служба Кінологічного центру поліції в Київській області. Для наших відважних воїнів юна українка намалювала ліс, мирне небо та крилату конячку. За словами художниці, лоша здатне виконувати бажання. Варто лише доторкнутися до нього та подумати про те, чого хочеться найбільше. Картину юної мисткині передали на місце дислокації оборонців Берегині-волонтерки, які вже тривалий час докладають надлюдських зусиль аби забезпечувати воїнів усім необхідним. За бажанням авторки витвір потрапив саме до поліцейських кінологів. -
Меню Закрити

Просто люблю музыку

/ 5. оценок:

Оценок пока нет. Поставьте оценку первым.

Просто люблю музыку

Я народився і живу в Борисполі. Закінчив сьому школу. Саме там вперше проявилося моє захоплення музикою. Спочатку це було копіювання голосу Робертіно Лоретті. Потім мені довірили проводити в школі дискотеки. Як правило, ді-джеями ставали в 11 класі, а я став до пульту в 9-му. Це для мене було ого!

Потім закінчив школу. На той момент своєї музики ще не писав, я не розумів її тоді. Все почалося з того, що мій двоюрідний брат показав одну комп’ютерну програмку, завдяки якій можна було записувати вокал. І допоки мої однолітки грали в «Контр-страйк», я сидів і писав музику. Писав, бо подобалось. Звичайно попервах було казна-що. Вже коли пішов навчатися до вишу, там і визначився, що хочу займатися музикою професійно.

– Це був музичний навчальний заклад?
– Я пішов навчатися економіці, а не музиці. Батько з мамою вважали, що мені музика не потрібна. Це не те, що стане в нагоді у житті. Але саме тут я визначився зі стилем своїх пісень. Був такий Олександр Мартинюк, мій однокурсник. Він захоплювався хіп-хопом і вів блокнот, куди записував усе, що міг дізнатися про цей рух – історію, пісні, імена відомих реперів. Якось наша вчителька помітила блокнот, відібрала його і почала вголос читати одну з записаних там пісень. Як тільки почала озвучувати, ми між собою почали приколюватися, що зараз вона почне як крутий репер підспівувати в такт. Діти ж бо.

Одного разу Сашко прочитав мені текст пісні про Джека Потрошителя. Сказав, що сам її написав. На той час то був дуже крутий текст. Саме та пісня і підштовхнула мене захопитися музикою. Писав спочатку на папірцях. Слухав, намагався зрозуміти, як пишуть професійні репери. А потім якось приходжу додому, беру журнал і натикаюся на текст пісні про… Джека Потрошителя. Читаю і розумію, що цю пісню написав інший, а не мій друг. Мені стало так образливо. Наступного дня взяв журнал, поїхав до товариша та як дам йому по фейсу… Я дійсно повірив, що це він написав.

Правда, яка відкрилась, відбила бажання писати. Але на той час я зустрічався з дівчиною. І я, імпульсивно, написав для неї пісню «Просвети солнца свет». Тоді саме вийшов фільм, якщо не помиляюся «Форсаж». Там така пісенька з дзвонами, як у церкві. І я за таким самим принципом написав для неї пісню. Так я знову повернувся до музики.

– Як проходить процес написання і як ти знаходиш теми пісень?
– Я спочатку пишу музику. Награв якусь мелодію, починаю її розвивати. Взагалі, я люблю різні електрозвуки. Тобто ритм може бути електронним, а сама мелодія – наприклад, скрипка. Потім шукаю слова, ламаю собі голову над тим, про що буду співати. Буває напишу пісню, а прослухаю наступного дня – не звучить. Одразу ж її знищую.

Якщо пісня звучить лірично (всілякі дзвіночки і т.п.), тоді намагаюся написати вірші про кохання. Пишу не для того, щоб якось виділитися, а пишу, щоб висловити свої почуття.

Є кілька пісень про наркоманів, які потрапили в яму та не можуть з неї вилізти. Я використовую словообороти, які вказують, що це їм не потрібно, що час вилазити та «не гнати бєса». Адже дуже багато молоді, яка губиться в наркотиках. Випили, курнули, поїхали куролесити…

У мого знайомого народився син, і він попросив написати про це пісню. Написав її ніби від дитини: як вона все сприймає після народження. Пісня батьку дуже сподобалась. Він навіть намагався проставитись, але я відмовився.

Якось потрапив до лікарні, і там написав пісню про лікаря.

– Ти записав уже багато пісень?
– Якщо брати всі, перевалює за сотню. Але дуже багато з них я вважаю за непотріб. Нещодавно записав другий альбом. Тут усі пісні доволі якісні та без зайвих шумів. Мікрофон у мене звичайний – я майже дійшов до якоїсь присутності по голосу. Але, але, але… Треба, щоб була нормальна звукова карта, щоб приміщення було. Багато нюансів, але я все роблю так, щоб було максимально схоже на студійний запис.

Якщо за тиждень напишу пісню, тоді буде готовий новий альбом з новими піснями – близько 20 треків. Проектів достатньо.

– Мабуть, без музичної освіти тобі доводиться важко?
– Звичайно. Наприклад, у мене в голові звучить так, як повинно бути. Коли запрошую вокалістку, доводиться витрачати масу часу, аби пояснити, що мені потрібно. Я не можу їй пояснити, як повинно бути – тут тягни вище, тут занижуй, так як це роблять професіонали. Виходить, що замість 30 хвилин, сидимо, наприклад, 2 години. Якби я знав вокал, якби десь повчився, все було б набагато легше. Тому зараз це дуже важкий процес. Мені просто не вистачає навичок.

– Тим не менш, ті пісні, які я слухав, мені сподобались. А як інші сприймають?
– Якось дав послухати своєму знайомому диск. А в нього якраз сиділи кілька хлопців. Допоки я виходив на кілька хвилин, вони послухали деякі з моїх пісень. Потім кожен підійшов, потиснув руку. Сказали, що молодець. Приємно.

– Може тобі спробувати звернутися до когось із музикантів?
– Я вже возив свій перший альбом Дмитру Клімашенку. Через знайомого дізнався номер телефону його офісу, зателефонував, пояснив ситуацію, приїхав за вказаною адресою. На вході двоє здоровенних дядьків. Спитали: «Тобі чого?» Пояснив. На той момент Дмитра не було, тому залишив їм свій компакт диск, номер телефону, але співак мені так і не передзвонив.

Після того зрозумів, що легше потроху-потроху, але самому створювати свою студію. Якби мені завтра її подарували, днями сидів би в інтернеті та скачував відеоуроки та профільну літературу. Сидів би та вивчав. Нехай все прийде не зараз, а років через п’ять, але я дійду до потрібного професійного рівня.

– Я так розумію, планів набагато більше?..
– Якщо дасть Бог і я стану відомим, принаймні в Україні, та матиму свою студію, обов’язково буду допомагати тим, хто тільки-но починає в музиці. Особливо хочу допомагати талановитим.

Павло МАГДЕНКО, «Форум-Експрес»

Переглядів:: 3
Share on facebook
Share on telegram
Share on twitter
guest
0 коментарiв
Межтекстовые Отзывы
Посмотреть все комментарии
Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Пароль не введено
*
Генерація паролю
0
Оставьте комментарий! Напишите, что думаете по поводу статьи.x
()
x