Історія кампусу КНУ в Голосієві: від задуму до сьогодення

У середині XX століття Київський університет зіткнувся з гострою нестачею територій для розвитку. Історичний кампус у центрі міста, між парком Шевченка та ботанічним садом, був повністю забудований. Тоді керівництво вирішило освоювати вільні землі в Голосієві, неподалік від нової Виставки передових досягнень сільського господарства (нині — ВДНГ).

Вибір був не випадковим: поруч уже працювали науково-дослідні інститути Академії наук — кібернетики, фізики, теоретичної фізики, ядерних досліджень. Студенти могли проходити там практику. До того ж, планувалося з’єднати університетське містечко з Академмістечком у Святошині через окружну дорогу. Архітектори сподівалися, що новий кампус «підтягне» цю околицю, як колись червоний корпус на Володимирській. З часом так і сталося: навколо виросли житлові масиви Теремки-1 і Теремки-2, а згодом прийшло метро.

Першими звели гуртожитки — на рубежі 1950–1960-х років на вулиці Ломоносова з’явилися дванадцять п’ятиповерхових будівель. У 1960-х уздовж Васильківської вулиці постали перші навчальні корпуси: економічний, геологічний, географічний та біологічний. Це були типові для того часу приземкуваті споруди, схожі на школи чи НДІ. Справжні шедеври з’явилися пізніше — у 1970-х.

На початку 1970-х під забудову відвели територію вздовж проспекту Глушкова. Архітектори Володимир Ладний, Михайло Буділовський, Віктор Коломієць та інженер В. Дрізо спроектували масштабний комплекс: навчальні корпуси, ректорат, спортивний комплекс, бібліотеку, торгово-побутовий центр і низку науково-дослідних інститутів. Висотна будівля ректорату разом зі шпилем головного павільйону ВДНГ мала стати парадними воротами південно-західного в’їзду до столиці. За словами Михайла Буділовського, кампус задумували як єдиний комплекс уздовж осі «аванплоща — ректорат — академічний і громадський центр». Аванплоща мала з’єднати університет з ВДНГ через пішохідну зону над тунелем проспекту Глушкова.

Однак реалізували лише малу частину задуманого. Не звели висотний ректорат, не з’явилися заплановані науково-дослідні інститути, тунель та аванплоща. Басейни, які мали віддзеркалювати білостінні корпуси, засипали ґрунтом десять років тому. Натомість збудували чотири корпуси: фізичного факультету (1973 рік), технічних факультетів, фізико-математичного ліцею, а в 2000-х добудували корпус біологічного факультету.

Кожен корпус має свої архітектурні особливості. Фізичний факультет вирізняється пластичними формами: над входом — своєрідний «трамплін», що символізує прагнення до знань, а південно-західний кут прикрашає нависаючий об’єм лекційної аудиторії в м’яких обтічних лініях. Сонцезахисні ребра над вікнами створюють контрастні тіні на фасаді. Будівля не облицьована каменем, а оздоблена «шубою», що наближає її до західного модернізму.

Теплим переходом фізфак з’єднується з трьома однаковими корпусами, де розташовані факультети радіофізики, кібернетики та механіко-математичний. Відмінності між ними — лише в барельєфах над входами. Фасади виходять на внутрішню площу — центр кампусу. Біологічний корпус, добудований у 2000-х, уже втратив риси модернізму: монотонний фасад з квадратними вікнами та висунутий козирок.

Сьогодні територія, яку планували під бібліотеку та громадський центр, віддана під житлову забудову. Там височить комплекс «Сонячна брама», а ділянку ліцею оточують недобудови ЖК «Еврика». Попри все, кампус КНУ імені Шевченка залишається цінним зразком архітектурного мистецтва і, на думку дослідників, потребує охоронного статусу.