Мистецтвознавиця Катерина Липа пояснює, як розуміти живопис
У новій книжці «Живопис: що є що» Катерина Липа розповідає, як орієнтуватися в різноманітті стилів і технік — від розпису до мозаїки. На прикладах українських митців авторка пояснює, як художники працюють із кольором і формою.
Книжка мистецтвознавиці Катерини Липи «Живопис: що є що» вийшла у видавництві «Віхола». У ній авторка розповідає, як розрізняти стилі та техніки живопису — від стародавніх ікон до сучасних картин. Окрема увага приділена монументальному мистецтву, зокрема розпису, і його історії.
Розпис — найдавніша техніка монументального живопису. Перші відомі зразки — стінописи в іспанській печері Альтаміра, які у 1879 році випадково відкрила восьмирічна дівчинка Марія, донька дослідника дона Марселіно де Саутуоли. Вона побачила зображення бізонів на стелі, які дорослі не помічали.
Розписи поділяють на ті, що вкривають поверхню, і ті, що проникають у неї. До других належить фреска — техніка, коли фарбу наносять на вологий тиньк. Пігмент, розведений водою, вбирається в стіну й тримається тисячі років. Робота над фрескою потребує точності: тиньк висихає за 10–12 годин, тож митець має встигнути завершити фрагмент за один день.
Розпис по сухій поверхні виконували різними фарбами. У давнину використовували енкаустику — воскові фарби, у Середньовіччі поширилася темпера. У добу бароко з’явився ілюзіоністський живопис: художники створювали такі ракурси, щоб глядач відчував присутність у зображених подіях. Приклад — розпис Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври, де персонажі ніби виходять у реальний простір.
В Україні збереглися розписи дерев’яних церков XVII–XVIII століть — зокрема в Олександрівці, Колодному, Дрогобичі та Потеличі. Яскраві орнаменти на хатах півдня та Наддніпрянщини — теж приклад монументального мистецтва.
У XIX столітті популярність розписів зменшилася через промислову революцію, але в XX столітті вона повернулася. У 1920–1930-х роках у різних країнах монументальне мистецтво використовували для втілення ідеологічних наративів. В Україні Михайло Бойчук з учнями відродив інтерес до фрески, поєднуючи візантійську спадщину з авангардними підходами. Це не влаштовувало владу — художника заарештували і розстріляли, більшість його творів знищили.
У 1980-ті роки ілюзіоністські стінописи знову стали трендом у світі, і ця тенденція дійшла до України. Сучасні замовники обирають реалістичні пейзажі чи казкові сюжети. Авторка зауважує: навіть найкраща фотографія не замінить рукотворного розпису, адже мистецтво створює ефект, який не здатна передати техніка.
